Везуть наших дітей з кривавої війни.
І хустки чорні матерів вже приросли до голови.
Вже очі сухо дивляться на домовини,
Де перемішані тіла лежать і ждуть хвилини,
Щоб їх хоч мати рідна поховала
І образ рідний у душі поцілувала.
А скільки їх додому не вернули,
На полі-бою ви їх там забули.
І записали "Без вісті пропали".
Мабудь у Лондоні чи в Польщу загуляли?
Так легше з матерями говорити,
Та й дітям не потрібно копійки платити.
Краще наповнити кишені свої зможем
А дітям-сиротам уже не допоможем.
Ви, владарі, зганьбили всю країну.
Прославились крадіжками вже навіть на руїнах.
Придумали, що загребете все в могилу.
Та маєте лишень трухняву силу.
Сидіти, спати, кнопки натискати,
Закони фігові для людства роздупляти.
Так, схаменіться , гине Україна,
Вона втрачає оборонця- сина.
Вам, бездарям, країни не спасти.
Це зроблять тільки вірнії сини,
Які відчули теплоту землі в долонях,
Які багатші стали сивиною в скронях.
Які не в ресторанах бій встрічали,
А рани зрадників кревлею заживляли.
Це тільки наш народ крізь терни буде жити,
А вас ми будемо паплюжити й ганьбити.
Ви для країни ниці і здрібнілі,
А хлопці виживуть, бо рани на їх тілі
Розкажуть більше , чим закони ваші
Ганьбою ляжуть на дужі плечі наші.
Ми закликаєм вас, віддайте награбоване країні.
Верніть синів живих вгорьованій родині.
Адже країна виживе й без вас
І квітувати буде повсяк час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2025
автор: Надія Тополя