Солдати не говорять про війну.
Вони нею живуть в годину злу.
Вони її криваву проклинають.
Життя своє із нею розміряють.
Вони бажали б вдома в ліжку спати,
А не в багнюці щем душі долати.
Вони бажали б райдугу встрічати.
А не шахеди в небі рахувати.
Бажали б діточок носити на руках,
А не гармати грізні на плечах.
В крові , в багнюці, в берцах, босоніж,
Хто перший вихопить кровавий ніж.
Хто перший відсіч дасть іудам,
Які прийшли до нас , як ті приблуди,
Що замахнулись на наше, на святе.
На землю рідну, серцю дороге.
Солдат живе у цій війні тепер.
Дух воїна у битвах ще не вмер.
Він діток бачить, як вступає в бій.
Він бачить матір, адже сила в ній.
В ній затишок, в ній воля, в ній наснага.
А у солдата - перемога і відвага.
Він переможе, він знає це й мовчить.
Бо він не вміє про війну цю говорить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2025
автор: Надія Тополя