«Я життям заплатив…»
Лут Павло Володимирович (26.06.1976. – 21.04.2022.)
– Я життям заплатив, щоб розквітла моя Україна, –
Зупинили мене ці хвилюючі щирі слова.
Мов стрілою вони пропекли моє серце зболіле,
Коли йшла я одна поміж воїв святих поховань.
– Хто він? Хто? – застогнала душа тихим болем, –
Той, хто в небо злетів, хто мене у ті дні рятував,
Чиє серце впилось до землі, до святої любов'ю,
Адже в ньому жила непідкупна синівська душа?
– Шлях земний розпочав у далекім-далекім Іркутську,
Де суворі завжди клімат, гори і дика тайга,
Дні осінні були і зимові в снігу й надто куці,
І де час, як вода, в Ангару неспокійну збігав.
В дружній хлопчик сім'ї виростав і любив тата й маму,
Із Павлуші малого в самостійного виріс Павла,
Хоч маленьким ще був, але справ мав щоденно чимало:
З ним сестричка росла, кароока красуня мала.
Тільки згодом сім'ї посміхнулась вертихвістка-доля:
Повела в Україну, де Чернігів і тиха Десна.
Так буває в житті – доля кожному з нас невідома.
Їх, як рідних, тоді обняла українська весна.
З головою Павло потонув у красу і науку,
Полюбив танці й землю, і волю, і мову, й людей,
А війна почалась – боронили Донбас його руки,
Захищати Чернігів добровільно у військо піде.
Подвиг той пам'ятать будуть і земляки, і столиця,
Вої ті не здали свого міста московській орді.
Довго будуть іще ті жорстокі бої Луту сниться,
Бо живими не всі побратими лишились тоді.
Воювати умів чоловік і любить, і дружити,
Як хотілось йому цю закінчити швидше війну,
Але він командир – побратимів не може лишити,
Адже доля його України стоїть на кону.
Вдома донечка й син, і батьки, і кохана дружина.
Знав, як люблять його і чекають щодень із війни.
Але доля йому утомилася, певно, служити,
Що чужинців не встиг наш хоробрий Герой зупинить.
Чи то янгол його у Донбасі не зміг врятувати,
Чи то рано його згасла в небі вечірнім зоря,
Чула добре вона, як Павлова молилася мати,
Аби Бог врятував – не дозволив злій силі забрать.
Скоро й третя весна звеселить все й зігріє довкола,
І одягне в красу, яка так чарувала Павла.
Сонце буде пливти по своєму одвічному колу,
І згадають Павла побратими, родина й Земля!
9.12.2025
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2025
автор: Ганна Верес