Узимку постійно увесь горизонт є елітний,
Все Небо білясте нависло на гурт вечорів.
В вечірні години художник завжди непомітний,
Малює він Захід палітрою двох кольорів.
Мазок за мазком поступово лягає на Небі,
Відкриється поглядам зимній похмурий пейзаж.
У думах моїх миготить надзвичайна потреба -
Наблизити Сонця вогнистого жаркий типаж…
Зігріє і тіло, і душу хвилюючим сплеском,
Небесним теплом пробіжиться по венами навкруг.
Зі слів мелодійних плетуться слова-арабески,
Малюючи трискладові… і згадається друг –
Сердешний, дбайливий, чутливий і дуже уважний,
Проникне і в смисли, і фрази, де струни душі,
Пораненим птахом тремтять на морозі відважнім,
Там Ангел настирливо просить: - Візьми, запиши -
Залиш на листочку у зошиті думи, як страви…
Ліричний, засмучений голос словесних отар…
Коли горизонт за вікном догорає, згасає,
І меркне Ярило німе в мерехтінні стожар -
Небесного тіла, яке в сіру сукню вдягнулось,
Цей одяг природи чаклунки - Небес діамант,
Навіяв мелодію вальсу де ніжність заснула,
Але, ще приваблює погляд елітний талант.
10.12.2025 за мотивами 2021-2022
Фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2025
автор: Тетяна Іванова - Юртина