[i]Артем Віталійович Нетруненко («Умар»)
(07.10.1989 р. – 12.07.2014 р.)
м. Луганськ
Солдат 24-ого батальйону територіальної оборони «Айдар».
12 липня 2014 р. група вирушила на завдання, з якого вони вже не повернулися.
Місце поховання: м. Щастя, Луганська область.[/i]
Їх чорна Нива, шарпана війною,
Спускалась швидко вниз із висоти.
Той шлях звивався змійкою кривою,
Та знали хлопці як його пройти.
Їх п’ятеро було у тій машині:
«Кац»-командир, «Валькарій», «Святозар»,
«Умар» та «Нельс» – «секрет» вони повинні
Тихенько встановити для сепар.
Внизу, неждано, вже на розвороті,
Автомобіль нарвався на фугас…
Що підірвались, здогадались в роті –
Вогонь і дим здіймались раз у раз.
Всі кинулися рятувати хлопців,
Проте допомогти вже не змогли.
Машина – перекинута на боці,
А їхня група… Неживі були.
Двох з них віднесла вибухова хвиля –
Тіла лежали осторонь в траві,
А двох бійців, вже мертвих й обгорілих,
Знайшли в машині в залишках крові.
Між них Артем, що ледве-ледве дихав…
І хлопці зрозуміли: він – живий!
Пульс на руці ще відчувався стиха…
Гукнув хтось з них: - Усі сюди! Мерщій!
"Умар" помер у польовім шпиталі,
Бо рани несумісні із життям...
А вдома мати з бабою в печалі,
Чекали на повернення бійця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053057
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2025
автор: Ольга Калина