Намальоване кетягом бузковим
І клечанням написане по шкірі,
Диханням я своїм передсмертним
Так скажу:
Господи коханий,спасибі,
За те, що Ти дав мені взріти,
Як Ти згораєш полум’ям заграви,
Щоб ніколи не повернутись,
Бо незмінно Ти лишаєшся з нами.
Просто іще одному знов нема куди подітись,
За руку його вхопиш – і в сад над рікою!
Де ходять по крилах херувимів.
Бо усі вони без імені зроду,
І значить, все мовчки…
А завтра буде те, що було вчора –
Священний союз землі та неба.
І, як пощастить, спіймаєш кулю зубами,
Бо лиш краса косить нас враз і без пощади,
Через те, що вона чинить суд в серці,
Через те, що вона йде шляхом на північ,
Де ні виправдань, ані часу –
Самий лише сніг до небокраю.
Значить іще перед одним розкриється небо
Із сяючими від щастя очима.
Діла Твої, Господи, безсмертні,
І шляхи Твої всі несповідимі
І всі ведуть в одну сторону.
На скрижалі напишіть-но це слово,
Забарвте його сяєвом північним,
Кров голубів хай його наповнить, –
І забудьте на віки, що воно значить.
Голуби його в небо візьмуть,
Так вознесуть, що вже і не видно,
І небо розколеться на друзки,
Та нікому про це не дізнатись.
А ми йдемо в полум’я заграви,
Щоб зостатись назавжди в саду над рікою.
Через те, що, Боже, нашими губами
Ти сказав колись нам раз і назавжди
Голубине слово.
_____________________________________________
Голубиное слово
Нарисованное ветками сирени,
Написанное листьями по коже,
Самым своим последним дыханьем
Я скажу:
Господи любимый, спасибо
За то, что я сподобился видеть,
Как Ты сгораешь в пламени заката,
Чтобы никогда не вернуться,
Потому что Ты никуда не уходишь.
Просто еще одному будет некуда деваться,
Еще одного за руку – и в сад над рекою!
Где ходят по крыльям херувимов,
Потому что им никто не дал имя,
И значит, всё молча…
А завтра будет то, что было раньше –
Священный союз земли и неба.
Если повезет, поймаешь пулю зубами,
Одна только красота косит без пощады.
Потому что она держит суд в сердце,
Потому что она держит путь на север,
Где ни времени, ни объяснений –
Один только снег до горизонта.
Значит, еще перед одним раскроется небо
С сияющими от счастья глазами.
Дела Твои, Господи, бессмертны
И пути Твои неисповедимы
И все ведут в одну сторону.
Напишите это слово на камне,
Раскрасьте его северным сиянием,
Наполните голубиной кровью
И забудьте навсегда, что оно значит.
Голуби возьмут его в небо –
Так высоко, что больше не видно.
И небо расколется на части,
Но об этом никто не узнает.
А мы сгорим в пламени заката,
Чтобы остаться навсегда в саду над рекою.
Потому что это нашими губами
Ты сказал однажды раз и навсегда
Голубиное слово.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2025
автор: Світлана Себастіані