Твоїм губам іще цвісти, мов макам.
Мої вже побіліли, наче сніг.
Аби ж я міг, аби я тільки міг,
читати долю по небесним знаках,
коли біда сурмить у мідний ріг.
Задкують ті, хто мав тримати небо.
Летить вперед, хто повзав у багні.
І ти сьогодні, друже, на коні,
щоб вирвати із лап цупких Ереба
того, хто переможе у борні.
Хто зможе відвести невідворотне.
До рук холодних примерзає меч.
Тримай його, фортуні не переч.
Впаде в тартар чудовисько болотне –
це був останній серед лжепредтеч.
09.12.25р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2025
автор: Микола Соболь