Як осінь ховає обличчя від спеки,
А вітер сміливо в досягненні злетів
І сильно куйовдить, розтріпує розкіш,
Йому зупинитись можливо хоч трошки...
Такий залицяльник, міркує про себе,
Гайне у долини, аж майже до неба,
Та пані потрібна лояльна увага,
А в нього немає чуттєвості мага.
Засмучена осінь схилилась на дуба,
Мою ти розмову, шановний, послухай:
Невже зрозуміти так важко красуню,
Чому їй наразі на се́рденьку сумно?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2025
автор: Наталі Косенко - Пурик