Скажи прощай і більш не говори нічого.
Махни рукою в розпачі і йди.
Невже ти думаєш, що у пориві горя
Я кинусь через тебе на дно моря,
Або надумаю накоїти біди. Не жди...
Такої радості не заслужив.
І не питайся ти мене вернути.
Я вже не та. Тебе переросла,
Переболіла, перетліла, з небес зійшла.
Не хочу більш про тебе навіть чути.
Я мала крила, ними хизувалась.
Я мала спокій, ніжність і печаль.
Я так тебе коханням огортала.
Обожнювала, вірила і в душу запускала.
А ти мене розкрилену пустив в самітню даль.
Я лиш скажу тобі спасибі,
За те що гартувалась у вогні.
За те, що я не впала й не схилилась,
А ,може, просто я дуже помилилась.
Своє життя, даруючи тобі.
Я вільна, я щаслива, я багата.
Мої думки не мають меж.
Я можу птахою літати,
А можу просто так кохати.
І вірити в майбутнє теж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052934
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2025
автор: Надія Тополя