День настав, але немає
Сонця. Де ж воно?
У якім краю блукає?
Неба полотно
Вкрили сірі-сірі хмари.
Дощ із них пішов.
Грому голосні удари
Чути знов і знов.
Сяйно блиска блискавиця.
Дужчає гроза.
Наче ніж, ця громовиця
Небо розріза
Навпіл, хоч це лиш здається.
А з небес усе
Сильний дощ невпинно ллється
На поля, шосе,
На дерева і будинки –
На усе, що є
На землі. Дощ без зупинки
Лиє. А моє
Серце тужить, що немає
Сонця. Туга та
Міцно серце обіймає,
Дужо огорта.
Але серце вірить, знає –
Прийде та пора,
Як на небі запалає
Сонце. Із шатра
Неба сонячні поллються
Промені, які
Грітимуть. І розіб’ються
Почуття важкі
В серці, наче скло. Пресвітлі
В нього почуття
Лиш цвістимуть, мов розквітлі
Квіти, все життя.
Євген Ковальчук, 29. 11. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052884
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2025
автор: Євген Ковальчук