Йду там, де росте фікус Бенджаміна
Розлогі крони листя зеленолисте.
А хочеться у сад ,де цвіте калина
Злетіти додому у небо пречисте.
Зацвіла біла квітка на верховітті,
Вродою її маленька пташка радіє.
Вдихаю, не чую запаху у квіті
Сонце у чужому краю мене не гріє.
Йду я на алею, до щасливих людей
Під палючим сонцем сховалась в тіні.
А серденько болить, стискає до грудей
В Україні молодь гине на війні.
Два різні світи, і матінка природа,
інша мода - і погляди на життя.
Йдуть щасливі люди радіють природі,
між ними ходжу , як без мами дитя.
Господь, дав мені все, що треба у житті,
Є хліб - до хліба на столі. Щаслива.
Так хочу чути голос рідної душі,
Від туги плачу наче небо в зливу.
Ходжу одна наче сирота по світу,
І немає до кого притулись серцем.
Вже одцвіла моя весна, минає літо,-
Очима п'ю красу, як воду з джерельця.
Від себе я проганяю журбу, печаль,
А треба жити, просто жити на землі.
В Україні немає вже рідних на жаль,
Тож лечу додому раз в рік, як журавлі.
Я молю Бога , щоб закінчилась війна,-
i як європейці - українці жили.
Коли зійде сонце миру, прийде весна -
Оживуть, встануть мертві із могили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2025
автор: Чайківчанка