Вона – звичайнісінька дівка, ні-ні, не графиня,
не блігерка, не депутатка, така як усі!
Мисткиня хіба що... Зі стажем. Спілчанська... членкиня...
Хоча й не мажорка, та їздить завжди на таксі.
Від того, що кликали дівку усі як "членкиня",
не те щоб депресію, мала вона відчуття,
мов хтось – чи поет, чи філолог – колись її "кинув",
конкретно і безповоротно, на всеньке життя...
До дідька вар'янти "членючка", "членеса", "членциця",
"члениха" та "членка" чи інша така ж "дичина".
Прокотить Перун на своїй вогняній колісниці
усіх, хто із члена це слово завжди почина!
Чого ви ржете?
Чи вам видно, як дівці хєрово?
Безсилі молитва, таблетки, навушники й шлем.
Отож терміново придумайте іншеньке слово!
З поточного ж слова нарешті вже видаліть "член"!!!
Гляди, й засміється царівна тоді, несміяна.
Гляди, й розцвіте по-новому, пустивши ростки.
Смішними здаються суспільством придумані ярма,
коли розглядаєш приречені долі "членкинь"...
Отож, в наших силах вже зараз спинити знущання.
Давайте найкращих філологів, кличте сюди!
А всі, хто душею до "членів" приріс, на прощання
поплачте й одріжте. Згадайте своє дівування.
Хто ж проти – то ви ще як слід не наїлись "пи..ди"...
© Лесик Небокрай.
(він же Сашко Обрій)
09.04.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2025
автор: Олександр Обрій