Як бачу тебе, то на світі про все забуваю,
для мене в цю мить не існує нічого, лишень
в кабіні нічний силует твій, водійко трамвая.
На рейс із тобою не шкода ніяких грошей!
В цю мить, мов малюк, я цілком безпорадний, залежний
від волі твоєї, водійко, від рухів і дій.
Мов краб, що застиг на піску, розчепіривши клешні,
опісля прибою лишившись на суші твоїй.
Щоразу тебе я, мов книгу святу, відкриваю,
в просторім салоні – таємний нічний пасажир.
Мурахи по тілу збираю, водійко трамвая.
І чую, що знов перикард мій зненацька ожив!
Ти цілим трамваєм керуєш – це так сексуально!
Ці плечі, ця спина, завивка на косах твоїх.
Ти тиснеш приємно, даєш то на газ, то на гальма:
трамвай еротично трясеться із боку у бік.
Та кожна поїздка з тобою дається непросто.
Уява малює мені, після денних турбот,
що ти – мій квиток, ну а я – твій жагучий компостер,
який нетерпляче спішить проколоть твою плоть.
Здається, що вічність поїздка з тобою триває.
Хвилююсь, коли на кермо налягаєш грудьми!
Ти – травма моя, мій неспокій, водійко трамвая.
О, мите прекрасна, стривай!
Ніч співа: баю-баю...
І в сутінках Львова удвох розчиняємось ми...
© Сашко Обрій.
08.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052647
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.12.2025
автор: Олександр Обрій