Прошу вас спинити погляд —
І великих і малих.
Уявіть, що ми там поряд,
Щоб дізнатися про них.
Бачим ми в одній з осель тих,
Заглядаючи в вікно:
У одежах, часом стертих,
Що волочать волокно.
Світлий старець - сиві коси,
Мудрість літ на бороді,
По підлозі ходить босий,
Щось приховує в ході.
Очі дивляться за межі,
В час алхіміків либонь.
Щось у погляді бентежить,
У печі горить вогонь.
На столі свічки та зілля,
Чорний в шкірі фоліант.
Каламар, перо й вугілля
І не хитрий провіант.
Щось у глечику булькоче,
Вам того і не збагнуть.
Тихо в бороду шепоче,
Лиш йому відому суть.
І чого він босий ходить,
Хоч не бідний на взуття?
Бородою пил бородить,
Не легке його життя.
Це Олесь, чаклує певно,
Думу думає свою.
(Сподіваюсь не даремно,
Й я під вікнами стою?).
В голові снує ідея,
Треба кликати братів,
Поділитися щоб нею
І прогнать з села катів.
Бо зима вирує люто –
Військо у село заслала.
Те, з яким ще жодна казка
Точно справи ніц не мала.
Виповзає по частинах.
Дикий лід із їх долонь.
Щоб згасити у хатинах
Все тепло і весь вогонь.
Щоб усе довкола зникло,
Змерзли б звірі і птахи.
До такого ж бо не звикли,
Ні старі, ні дітлахи.
Свічка димлиться благенько,
Віск на скатерку тече —
Написав листа швиденько
Й запацьорив сургучем.
Три рази на нього дмухнув,
Та й сові віддати хтів.
Він по тому дивно ухнув —
Й пугач швидко прилетів.
— Занеси кому потрібно.
І візьми з собою пса.
А у брата, неодмінно,
Є і миші й ковбаса.
То платня за вірну службу,
Совам гроші ж не нужда.
Їм би миші й вірну дружбу,
Псам — без ковбаси біда.
І відправились крізь хащі,
Посланці з листом на двох.
Вдвох воно завжди на краще.
Захрустів під снігом мох.
*****
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2025
автор: Лада Квіткова