Злий фатум причаївся, мов грифон:
вистежував, винюхував – не кракав.
Дала в плече.
Сховала мікрофон.
І крапка.
Та я поставив кому й штурхонув
тебе, дебелу, грізну й пацавату.
Усе: кар'єра, імідж – на кону.
І срати.
Вчепившись в патли, в боки, в кадики,
ми борсались завзято на підлозі.
В дурдом тебе віддав би залюбки.
І бозі.
По той бік ширми – зала, дітлахи,
в очікуванні свята й Губки Боба.
За ширмою ж клекоче бій лихий.
І злоба.
Та факт лишився фактом: ми таки
лишилися живі, вціліла й ширма.
Любов твоя – злі факи, й матюки –
настирна...
За мить – мій виступ. Де ж мій мікрофон?
Я – Губка Боб. Пішов зворотній відлік.
Знайшов твій сховок. Ти ж і є – грифон!
І підлість...
Синці, матюччя, факи. Ти пішла...
Та як не сумувати за тобою?
Бо що ж то за любов, яка далась
без бою?
© Сашко Обрій.
04.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2025
автор: Олександр Обрій