Це не кара. Вони помиляються -
Брати, батько. Мої молитви почуті.
Я вся була кінчиками пальців. Ніщо не ідеальне:
Все, що я зіткала, зрештою з'їсть міль;
На кінці моєї мотузки вузол петлі.
Нині це вже не річ, а візерунок,
І він залишиться, навіть, якщо порвуть павутину.
Я, нехай не красива, але творець краси.
Мене не пограбують ні старість, ні невірні коханці.
Місяць колись тягнув з мене кров, тепер я тягну срібло.
Ось рядки, які я витягла зі свого нутра -
Повісьте їх веселками, інеєм, росою, пітьмою.
[i]Алісія Елсбет Столлінгз лаурет Пулітцерівської премії 2019 року у номінації "За поетичний твір"
За поемою Овідія «Метаморфози», Арахна славилася на всю Лідію своїм мистецтвом. Навіть німфи зі схилів Тмолу і з берегів Пактолу прибували милуватися її роботою. Арахна пряла нитки, подібні до туману, що були прозорі, як повітря, і гордилася, що володіє найбільшою у світі майстерністю ткацтва.
Якось вона викликала саму Афіну Палладу на змагання. Афіна, набувши вигляду старої жінки, з'явилася і застерегла її прагнути перевершити у своєму мистецтві богів. Розгнівана Арахна на це відповіла, щоб стара не повчала її, та що Афіна не посміла з'явитися на змагання з нею. В цю мить богиня, набравши свого справжнього вигляду, постала перед Арахною. Арахна всеодно вирішила змагатися і обидві взялися за роботу. Афіна виткала на своєму покривалі посередині величний Афінський Акрополь, а на ньому зобразила свою суперечку з Посейдоном за владу над Аттикою. Також вона виткала всіх олімпійських богів, по кутах зобразила, як карають боги людей за непокірність, і оточила все вінком з листя оливи. Арахна ж зобразила на своєму покривалі сцени з життя богів, у яких боги виявляють себе слабкими, з людськими пристрастями. Навколо ж виткала вінок із квітів, перевитих плющем. Найвищої досконалості була робота Арахни, вона не поступалася в красі роботі Афіни, але в її зображеннях було видно неповагу до богів. Афіна не змогла знайти жодного недоліку в роботі смертної Арахни і від заздрощів розірвала її роботу.
Арахна не знесла ганьби: вона зсукала мотузку, зав'язала петлю і повісилася. Афіна звільнила з петлі Арахну і прирекла у кару за її гординю вічно ткати, обернувши її на павука, а мотузку — на павутину.
Дієго Веласкес Пряхи, бл. 1657, полотно, олія, Музей Прадо, Мадрид
Diego Velázquez Las Hilanderas, c.1657, canvas, oil, Museo del Prado, Madrid
[/i]
[b]Alicia Elsbeth Stallings Arachne Gives Thanks to Athena[/b]
It is no punishment. They are mistaken –
The brothers, the father. My prayers were answered.
I was all fingertips. Nothing was perfect:
What I had woven, the moths will have eaten;
At the end of my rope was a noose's knot.
Now it's no longer the thing, but the pattern,
And that will endure, even though webs be broken.
I, if not beautiful, am beauty's maker.
Old age cannot rob me, nor cowardly lovers.
The moon once pulled blood from me. Now I pull silver.
Here are the lines I pulled from my own belly –
Hang them with rainbows, ice, dewdrops, darkness.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2025
автор: Зоя Бідило