Грудень трусить у ситі дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
Бо минули сезони ситі:
Де на ковані спини лав
Падав промінь в мережках тіней,
Задоволення вистилав
В бадьористому воркотінні.
Дрібки сипали ізраннЯ
І старі і дитячі пальці.
Ненароком їх розганяв
Той, що тільки ходить навчався
По засонценій площі вздовж
Лавок, променями покритих.
Грудень сіє на сито дощ,
І розмочує білі крихти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2025
автор: Горова Л.