На площі стояв перехожий у сірім, зім'ятім пальто
Ховав від людей свою втому, аби не питали — ти хто?
Стояв, навкруги озирався — та потай, бо лячно було́
Довкола усі кольорові, один тільки він як вайло.
Гаптована сірим сорочка і сірі, із льону, штани
І пу́стка пустельня в кишенях... У торбі та гаманці
На небо дивився обачно, стискаючи хрест у руці
Лякався... Довкола ж не ду́ші, довкола черстві́ камінці.
У них рукавиці на ху́трі, у нього — одні мозолі́
І шкіра в порізах та шрамах за ще непроще́нні гріхи
Він тішиться грубій хлібині та склянці простої води
А натовп? А натовп шукає розваги та похвали́.
Заплакав сумний перехожий — невже це й направду життя?
І на́що дарунок святе́нний марнують зустрі́чні дарма́?
Так хочеться світла та тиші... Що зліва? Що справа? Пітьма́...
Монети три є у долоні — для Стікса, Харона й човна́.
Ніхто й не погляне на небо — не хоче ні сонця, ні хмар
Не вабить до себе їх промінь і квітів п'янкий караван
Забули про радість ранкову... Про вітер свавільний... Про гай...
І все ж перехожий злиде́нний
На площі
На сірій
Стояв.
Стояв, самота́, й прислуха́вся — десь тихо сміялось дитя
Стояв, самота́, й прислуха́вся — хтось ніжно сказав "ти — моя"
Стояв, самота́, й посміхався — у ду́шах світилось зерня́
Най дуже мале й хворобливе... Та все ж і́скра Божа була.
Не все ще загублено в світі, не все ще зреклося тепла
І се́ред каміння та барви Надія на краще жила
Свої тамувала сльози, бо їх витирала Любов
І най витирала не шовком —
Надія все ж мала
Покров.
Надія не йшла та й босо́ніж, збиваючи ноги у кров
Вона — непомітна й маленька — ось тут
Де є щастя
Зерно.
На ті би зернини — із неба — небесних м'яких суцвіть
Розбився би камінь на ду́шах і певно прости́вся би гріх...
На площі стояв перехожий у сірім, зім'ятім пальто
Дивився він прямо на небо, бо з неба всміхався сам Бог
Всміхався й торка́вся обачно всіх вбраних у камінь та шовк
І там, де рані́ш кві́тла те́мінь — з'являлись Надія й Любов.
Молитви не знав перехожий, він знав зовсім інші слова
Багатство його — одежи́на та срібний ланцюг для хреста
І все ж він дивився на небо і правив молитву свою:
"Я істинно вірю у диво... Я вірю... Я Богу молюсь..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2025
автор: Лана Краска