Шовком павутиння ніжністю залило...
Си'роти стенають, щоби відпустили,
Хвилі насолоди - вже німіють руки,
Простирадла - долі... Наслідки розлуки...
Усе зайве - долі, лише ми в судомах...
Чарівні проміння з тінями удома
Мерехтять у танці, й постаті щасливі -
Голі, як вигнанці, ніжні та красиві...
Відблиски на шкірі, відблиски навколо...
Шепотом та зойками окреслене вже коло,
Ніби у шаманів із обрядами посвяти...
Жарко, ніби в пеклі зачарованого свята...
Стисли, мов востаннє, втислись, як єдині...
Не впізнати тіл туману... постатей... години...
Все, як круговертю: масно... дивно... смачно...
Боязко порушити це диво необачно...
Ніжно, ніби промінь, водночас пристрасно...
Тіла та долоні лиш повторюють завчасно
Рухи задоволень, сполохи яскраві...
Ти - моє відлуння поштовхів ласкавих...
Міцно, як єдині, у обіймах снули...
Чарівні в любові... Для усіх - забулі...
Ніжністю покриті, ніби павутинням,
Щирістю відкриті, із душі проміння
Між собою тішить, пестить, зігріває...
Чарівні відлуння... разом...та кохають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2025
автор: Володимир Науменко