.Ми не навчились на землі, як люди жити.
Не вмієм ненавидіти, дружити і любити.
Не вміємо з природою на ти.
Лиш позолочені шукаємо мости.
Розум наш може сягнути до зірок.
Та й інтелект наш є також високий.
А ми купаємся у морі всіх пліток.
Вбачаєм щастя лиш у сумі грошей.
Та й розум наш зашкалює висот.
Краса природна нам з народження дана.
Ми ж матюки виловлюєм з щедрот.
Накачуєм обличчя і бока.
Можливість маємо за розумом іти,
Збагачувати край новаціями крутими.
А ми ідем не знаємо куди.
Лиш за сусідом тягнуться новини.
Маєм мету і ціль у нас живе.
Здавалося б, хотіння не погані.
Але лінь наша в голові верхи бере,
Підсовуючи нам мізерні плани..
Отак і живемо, отак існуєм всюди.
Пронизуєм нікчемністю життя.
Просніться, ми ж , здається, люди.
І ми ж крокуєм з вами в майбуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2025
автор: Надія Тополя