Забинтую рани своєї душі
Втечу від змія, що п'є мою кров.
Богу виллю свій біль і жаль у вірші,
Покладу на вівтар свою любов.
А я любила усіх , як уміла
Була щира, добра, як дитина.
І не для себе, а для інших жила...
За добро була, усім, щось винна.
Я відкривала двері своїм, чужим,
І чим могла, тим я помагала.
А жаба в болоті з наміром лихим,
Прийшла в мій дім, мене обікрала .
В жаб на те, що блищить - великі очі,
Що бачать очі, те беруть вони .
Не сплять і припильнують опівночі,
Крадуть майно без докору вини .
А щоб, ви хліба на столі не мали,
Коли несли моє добро в свій дім .
Щоб ви щастя і доленьки не знали ,
Вся ваша праця пішла в сірий дим.
Я була доброю, для своїх, чужих,
Відкривала дім із щирим серцем.
Хто є хто, покаже час... зраду лихих,
Хто на рану насіє сіль з перцем.
В змії гнилі зуби , довгий язик,
Забила гострий цвях в душу мою.
А хто на цім світі , легко жити звик,-
Отой продасть за гріш - душу свою .
Хитра лисиця увійшла в довіру,
Я дала їй сама ключ до хати.
Ходить до церкви і молиться щиро,
На людях, як богомільна мати .
До святих ікон читає молитву,
Наче Мати Тереза - монашка.
А зі всіма веде життєву битву,
П'є кров зі всіх , як мала комашка .
То що, ця жаба дітей, внуків навчить,
Красти, робити зло, ображати.
Привикла добре спати і гарно жить,
Все на цім світі найкраще мати.
А скупий і жадний любить, лиш себе -
Перейде межу, усі кордони.
Дай волю лихому загризе тебе,
Вийде сухий з води, б'є поклони.
3-------------------------------
А кожен має шанс... пізнати, цей світ,
не всі осягнуть неба на землі.
А хто вітром обрусить біленький цвіт,
То не скуштує плоди на гіллі.
Якщо ідеш по цій землі босоніж,
То тре знати з ким, навіщо, куди.
Бо недруг у спину встромить гострий ніж,
Принесе в твій дім горя і біди.
Якщо ти даєш цілувати уста,
То треба знати : хто він і звідки?.
Коли лікарю довіряєш життя,
питаєш : чи є лік , від болю трішки.
Коли ти відкриваєш комусь душу,
То пізнай : хто є твій друг, і хто брат.
Бо заздрість обтрусить душу, як грушу -
Зрубає меч голову пілат.
Коли любиш, то треба знати кого,
Щоб не оголив душу до нерву.
Коли у людини нема людського,
То сам себе віддаєш у жертву.
Коли йдеш вгору до мети - не впади,
Вір і тримайся неба надійно.
Не дивись назад, вдих і видих роби,-
По драбині підіймайсь повільно.
Заховай ,ти свою печаль у дощі
Хочеш плакати, поплач у тиші.
Не витрачай сил, коли ти на межі...
Не знайдеш любов в сірої миші.
А хочеш пізнати ближче : хто є хто,-
Веди розмову почуєш, чим живе.
Велику силу, має кожне слово,
Господь, тебе від біди вбереже.
КОРОЛЕВА ШІ, ДАМА ПЕРКАЛЕВА . ЧУЖЕ КРАДЕ У СВОЄ ВПЛІТАЄ. ХОЧЕ СІСТИ ПТАШКОЮ НА ДЕРЕВА. ТА ЗА СПИНОЮ КРИЛ НЕМАЄ.
НЕМАЄ ДУШІ І ГОЛОСУ У ШІ , ЦЕ ЯК У КРАСІ ШТУЧНІ КВІТИ .СЛУХАЄШ , ЯК СПІВАЮТЬ, ОЦІ "ПАШІ " ХОЧЕТЬСЯ ПРОСТО СЛЬОЗИ ЛИТИ. ЦЕ ЗАБАВКА ДЛЯ ДОРОСЛОЇ ДИТИНИ , ЯКА В НІКУДИ СВІЙ ЧАС ВИТРАЧАЄ .КОЛИ НЕ ЧУЄШ АРОМАТ ЖОРЖИНИ , ТО У ТІМ САДУ І НЕБА НЕМАЄ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2025
автор: Чайківчанка