І колись ці ключі не підійдуть до жодних дверей,
Чи загубляться десь у кишені старого пальта.
Я тебе сміючись називала сумський Одісей,
І, напевне, чекатиму — бо Пенелопа ще та.
Та алюзію я не пишу на гомерівський твір:
Вже багато таких, ще напишуть без мене й не раз.
…Чи казав Одісей: “Повернуся колись. Тільки вір”?
Чи вона ткала теж килими із заучених фраз?
Час чекання то стрімко летить у метушні, то повзе.
Забуваю дрібниці, тримаючись за головне.
Вчора снилася Греція: море, каміння шорстке.
Сон минув на світанку. Колись і розлука мине.
Отже, трішки алюзія. Хай вже — безсмертний сюжет:
Довга подорож, битви і подвиги, зустрічі шал.
Жаль, Гомер не приснився. Мене б зрозумів як поет —
І під грецькі оливки бокальчик “Мета́кси” налляв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2025
автор: макарчук