Є в світі одоробла, є незграби
і крупногабаритні є жінки,
ти ж – не така, тендітна моя бабо,
нічний дожор не давсь тобі взнаки!
Бо в тебе ще з дитинства – яма шлунка. Хороший маєш ти метаболізм!
Хоч много поглинає твоя лунка,
та ти – струнка й тонка, мов верболіз.
А десь цистерни, діви-бомбовози
товчуть і чавлять бідних мужиків
тілами, що партнери "не вивозять",
ти ж – від усіх найтонша у житті!
Куди не глянь – тристулкові комоди.
В маршрутках – тиснуть грузні тілеса.
На колобків вернулась грізна мода...
Лиш ти – моя ребристенька краса!
Такою і лишайсь – не поправляйся!
Роздавшись вшир, спричиниш повний крах:
ні, не боюсь, що ти роздавиш яйця.
Та як тебе тоді, о сонце ясне,
носитиму по світу на руках?
© Сашко Обрій.
28.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2025
автор: Олександр Обрій