Я вишию долю свою не нитками,
Не золотом щирим – звичайним життям,
Доріг не встелятиму також шовками,
Бо жити – це вперто іти до звитяг.
Не спинять моєї ходи громовиці,
Ні гради, ні вітер, ні ливні-дощі,
Триматиму порох сухий у правиці
І дух українства у серці й душі.
Не змусить ніщо мої плани зламати,
Допоки служитиме розум мені,
Адже Україна – моя друга мати,
А слово буває міцнішим броні.
Отож сколихну ним я всю Україну,
Когось – подивую, когось – захоплю,
Закохана в мову її солов’їну
Вогонь непокори в серцх запалю.
Ніколи не згине моя Україна,
Бо доля її – у надійних руках,
Тому ж бережімо її, мов перлину,
Як сонце єдине, що сяє в віках.
26.10.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2025
автор: Ганна Верес