Перевернувсь в труні Шептицький.
Хоч спалось затишно – та ні! –
бо ж перебігла чорна кицька
шахтарську вулицю в ту ніч.
І, вже й сама цьому не рада,
шугнула в сховок стрімголов
від злих містян Червонограда, –
їх Комітет ВР зборов!
Від люті здуті і черлені,
а від вугілля – чорні вкрай!
Бо заповів колись їм ленін
комуністичний теплий рай.
Хоч перші ідола звалили,
лишивсь навічно він в серцях!
Світ змін, холодний і немилий,
ще більше зблід на тлі Отця.
Червоноградці – вірні звичці.
А що Шептицький? Плаче? Рже?
Чи буть в труні, чи на табличці –
йому байдуже певно вже...
На тлі консервних мас "червоних"
йде краєзнавчий батальйон:
він розвернув не тільки коней –
за Кристинопіль другий фронт!
За мить противники поляків
на нуль помножать їхню роль!
Загрузли в сутичках вояки:
"Чи Кри-, чи Хри? Чи -піль чи -поль?"
Аж тут, на цій високій ноті
в чиїйсь вродилось голові:
"Перейменуйте в Христинопіль –
на честь Христини Соловій!"
І знову срач пішов по колу
і прокотивсь по шахтарях.
Ген, одне одного футболять
знавці знавців в коментарях.
Так й не дійшли містяни згоди,
окрім "лишити все як є".
Тож Комітет приборкав гордих –
лишив "червоних" без яєць.
Узявсь за голову від тиску
пан привид знічений, Андрей,
оголосив на ринзі брейк
й табличку з назвою "Шептицький"
прибив сам Бог, узявши дрель.
© Сашко Обрій.
23.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2025
автор: Олександр Обрій