Коли мені на серці важко,
Я йду до природи : в зелен гай, і ліс.
А там співає пісні пташка
Тулюсь до дуба, і струнких беріз.
Коли прийде мій останній час
Я згорю наче листячко клена.
Злечу до ясних зірок від вас
Буду спати у травах зелених.
У час цвітіння, і в час тління...
Я кожне деревце відчуваю.
Коли в дерев пора осіння -
То наче жовтий лист я згораю.
Не знаю, чи прийду знов сюди?...
Чи віднайду стежку у рай літа ?.
Знаю, весна зародить плоди -
Полечу наче птах я до квітів.
Погляну із за хмар на красу,
Де колись ходили мої ноги.
Піду босоніж я у росу,
І зустріну весну край дороги.
Гляну на крутий берег Дністра,
буду слухати, як водограй дзвенить.
Печаль забере у даль ріка,
Нагадає літа - блаженну мить.
Не знаю, чи прийду знов сюди? ...
Чи усміхнеться сонечко літа ?.
Оживу я з роси і води ,
Зацвіту проліском поміж квіту.
Коли осінь золота прийде,
В тумані загубляться журавлі .
Впаде сніг, все в забуття зійде ,
Я згасну як зірка на цій землі.
А прийде час розтануть сніги ,
Зазеленіють трави у росі.
Від сну прокинеться ліс, луги ,
Я листям зашелещу в цій красі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2025
автор: Чайківчанка