Коли мені на серці важко,
Я йду до природи : в поле, гай, ліс.
А там співає пісні пташка
Тулюсь до дуба, і струнких беріз.
У час цвітіння, і в час тління...
Я кожне деревце відчуваю.
Коли в дерев пора осіння -
То наче жовтий лист я згораю.
Не знаю, чи прийду знов сюди?...
Чи віднайду стежку у рай літа ?.
Знаю, весна зародить плоди -
Полечу наче птах я до квітів.
Погляну із за хмар на красу,
Де колись ходили мої ноги.
Піду босоніж я у росу,
Зацвіту тополею край дороги.
Гляну на крутий берег Дністра,
буду слухати, як водограй дзвенить.
Печаль забере у даль ріка,
Нагадає літа - блаженну мить.
Не знаю, чи прийду знов сюди? ...
Чи усміхнеться сонечко літа ?.
я оживу з роси і води ,
Зацвіту фіалкою між квіту .
Коли осінь золота прийде,
Вітер зірве з дерев лист останній .
Впаде сніг, все в забуття зійде ,
Розбудить сон - весни промінь ранній.
А прийде час розтануть сніги ,
Зазеленіють трави у росі.
Затріпочуть листячком ліси,
Щоб купатись, як в морі, цій красі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2025
автор: Чайківчанка