В буджацький степ прийшла весна-незграба.
Збудила й бабаків, що вже в степу
стовбичать, ніби половецькі баби,
й на сонці свій іржавий гріють пух.
На кого задивилося, бабацтво?
На ворога чатуєш? На тепло?
Доба на вік твій випала зубаста.
Хоча й епох добіса натекло
звідтоді, як бабацькі аксакали
в часи античних воєн, давніх лих
ще половців на творчість надихали:
на баб в німій задумі, кам'яних.
Пройшли часи Аврелія й Атілли.
Ногайці відступили за Буджак.
Тепер ось ви отут закам'яніли,
де пролягла невидима межа
між давнім і теперішнім героєм,
між тим, що впало ниць та пнеться ввись.
Ген встали бабаки між ковилою
і простір пронизав тривожний свист.
© Сашко Обрій.
20.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2025
автор: Олександр Обрій