Запеленайте мої мрії,
Запеленайте в райдужнім саду.
Як важко в Україні милій.
Дивитись на фашистську цю орду.
Спокійно жили, колисали хмари в небі,
Розгойдували зорі , вклонялися вітрам.
Чому ж так сталось- Україна в зраді?
Чому розколота, розбита пополам.?
Одні воюють, захищають рідну.
І це звичайні бідні трударі,
Які із малечку її багату й плідну
Підносили у величі, любові і добрі.
А другі - папині синки розгульні.
Танцюють на крові бідних дітей.
Нема війни для них - є"інтереси шкурні":
Побільше б грошиків і радісних ідей.
Несправедливість цю природа не сприймає.
Стогне земля, ридає і кричить.
Безжально градом б'є, то сонцем спопеляє,
Обугленим гілляччям шелестить.
І просить: "Схаменіться , люди добрі.
Чому не можете ви в мирі жити?
Ви ж козаками були ви хоробрі.
Чом розучились рідний край любити?
Чому так хочеться руїни будувати?
Чи кулями засієте поля?
Чи хліб тоді людина принесе до хати?
Чи звір вам заколише немовля?"
Втрачаємо ми Україну милу.
І поки будем у роздорі жити.
Будем шукати рідную могилу
З сусідами і рідними ділити.
Всі, як один, на цьому світі люди
Й не за інстинктами ми живемо.
Ми мріємо, ми говорити з сонцем будем.
Розвіємо над морем вітром зло.
Полюбимо країну пречудову,
Загоєм рани, все збудуєм знов.
Розпеленаєм нашу рідну мову.
Й покажем світу всю красу дібров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2025
автор: Надія Тополя