Це все сон. Ми спимо. В окулярах 3-D.
І ніхто, окрім нас, нас будить не прийде.
Нам наснилось дитинство і юність, і все,
що тепер нас у завтра нестримно несе.
Це все сон. Ми загралися надто в людей.
Ця стара кінострічка вже вічність іде.
І ніхто не зупинить її, окрім нас.
Та ми надто заснули в цім сниві для мас.
Тут немає нікого. Лиш ти є і Бог.
Та й тебе не існує по суті тут, бо
це все Бог, що заснув, Бог, що дивиться сон
і з тобою життя твоє зрить в унісон.
Ці міста, ці країни, ці війни, ця жесть –
це все доброї волі Заснулого жест.
Хоч не бракне вві сні цім жахливчиків, все ж
є багато й краси і немає в нім меж.
Є і добрі новини (окрім "про війну"):
ти не просто глядач – ти творець свого сну.
Та активно впливаєш на весь цей процес
лиш тоді, коли сам пам'ятаєш про це.
Ця реальність – це сон, і реальний, і ні.
Віртуальна ж реальність – це сон уві сні.
Всі думки несвідомі – також наші сни.
Хочеш? Ні? – Ризикни: спробуй їх прожени!
Розлетяться-злетяться, немов кажани
і занурять ще глибше тебе в свої сни.
Та якщо вже ми в курсі, що всі тут спимо,
усміхнімось, бо все це – безглузде кіно.
Дуже близько прихована камера, бо
нас на плівку знімає, примружившись, Бог.
© Сашко Обрій.
17.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2025
автор: Олександр Обрій