Пара променів
у безпечному просторі
безтурботно летіла:
воля,
свобода руху,
взаємна довіра,
крила.
Та знайшлася
і в тій
недосяжній
для заздрості
висоті
перешкода
нагальна —
непробивна
бетонна стіна:
несподівана
і невидна,
темна,
ревнива,
і суто земна.
І з усього лету
безпечні
промені
налетіли й розбилися
об непорушну
стіну —
бетонну,
непробивну.
І нині
лежать на дні
чужої безодні
два промені —
лежать,
як упали, —
хрест навхрест —
поламані.
І на перетині
поклала
безодня зірку —
відсвіт
вічної
над безоднею повні,
як на гладенькій
відполірованій
до сліпучого блиску
поверхні
чорного обеліску.
ІІ.
…Мертва зірка —
двічі відбитий відсвіт…
У Бога — тисяча літ,
як мить,
і мить — як тисяча літ…
З уламків
розбитої ніжності,
на Те-подібнім
Голгофськім хресті,
у точці
мертвої зірки,
ожило
світла
невипите
джерело…
І на долоні Логоса-Слова —
вибухне
Супернова.
27.11.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2025
автор: Валя Савелюк