Вірше мій рідний, почуй і затям:
навіть в часи найтемніші
стверджуй удячність і радість життя,
будь за страждання повнішим!
Інші в рядках будуть славити смерть,
воєн скривавлений обрис.
Ти ж у майбутнє свій зір розпростер,
світлий плекаючи образ.
Люд надихатиме кров і вражда,
враг-маніяк тупуватий.
Грузнути будуть в болоті страждань,
болем хмільним упиватись.
Будуть писати про пекло боїв
деталізовані звіти.
Хай же той сум, що у вірші моїм,
завжди лишається світлим!
Будуть повсюдно поети і ЗМІ
множити біль і страждання.
Стань же, мій вірше, вершителем змін,
в краще майбутнє жадане.
Простір, важкий від гарчання й ниття,
згусне до лінії стегон.
Божого задуму неприйняттям
втішиться скривджене его.
Вірше, не дай же в найважчі часи
в серці страхам панувати!
Серцю, я знаю, мені не даси
зовні шукать винуватих.
Вірше, ти скорчивсь на битому склі,
хмурий, заплаканолиций.
Не уподібнюйся ницістю слів
лиш до невігласів ницих!
Скільки б не вилізло темряви з них,
хто чим багатий – тим радий.
Вірше, благаю, щоб в муках не зник,
вірі у світло не зрадив!
© Сашко Обрій.
11.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2025
автор: Олександр Обрій