Дух Гарду, мов локомотив,
збудивсь зі сну, задав мотив,
всіх "мєсних" Гардом "загардив"
і раптом сталось восьме з див:
Верховна Рада взяла меч
і стяла змію кумпол з плеч!
Сконав совок, отруйний гад.
Де був гадЮжик – виріс Гард.
Та в Южик, ще до цих подій,
на поміч гардівцям в біді,
спустивсь незримий Гардаджій,*
дав бій завезеній орді.
За вухо чуба закрутив,
над Бугом люльку закурив,
сів в медитацію, застиг,
розтав, і слід його простиг...
Та все ж, нікуди Він не зник.
Він всюди: в скелях мовчазних,
в серцях у гардівців всякчас.
Дух Гарду – в кожному із нас.
© Сашко Обрій.
* гардаджій – «майстер, який робить гард».
10.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2025
автор: Олександр Обрій