Роздягнувся ліс, оголив душу,
Журбою свище вітер поміж гілля.
Осені меланхолійні сльози смутку,
Жадібно ковтає змучена, суха земля.
Холодним дотиком торкаються обличчя,
Вологі поцілунки,осені колючий бриз.
Від золота до драми пустоти її величчя,
В похмуро-мовчазній красі лунає тиші блюз.
Пусті вулиці вкрилися густим туманом,
З мокрого листя парує пряний аромат.
Ховаю погляд смутком нікому незнаним,
І серце тоне в присмаках осінніх втрат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052173
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2025
автор: Окsi