Остання грушка, зірвана вітрами,
упала на холодний тротуар.
О, скільки у падінні цьому драми,
ілюзій марних і жаских примар!..
Нектар солодкий цвіркнув на бруківку -
ото й усе, зневолена жага.
Іще одну задмухано жарівку.
За мить байдужо розчавить нога.
І в сяйві ліхтарів ця горе-драма
безрадно добігатиме кінця.
Остання грушка, крайнім болем рвана,
сльозу останню витре з камінця.
На ранок позлітаються ворони.
А може сіробокі голуби,
і невість її душеньку ого́рне,
не залишивши шансу на "якби"...
А потім - дощ, а потім снігу - стружка...
Забуде гілля про минулий трем...
Та ще до ранку ця остання грушка
наимріється про грушевий едем.
17.11.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052169
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2025
автор: Леся Геник