Ішли сніги, і з ними заповзали
Всі крайнощі та виверти війни,
Які весь час і завжди поруч з нами,
Тоді, коли ти прагнеш хоч вночі
Залишитись сам на сам лиш зі смутком,
Почути лише бога та думки,
З якими день у день, та їх не чутно
Крізь нескінченні вибухи війни.
Ішли дощі, земля була багнюкой,
Тебе засмоктували трясовини,
І час від часу з неба ішов гуркіт
Шахедів й дронів за твоєю спиной.
Ти бачив все: вогонь небес і пекла,
Криваві річки посеред полів,
Смерть побратимів, смутку кілометри,
Погані вісті з дому від родин,
В яких не залишилось вже притулку,
Бо місто було знищено все вщент,
Де в серці ані страху, ані смутку,
Лиш біль від зради, бо твій друг - агент.
Ішли дощі, та їх сніги зміняли,
Земля грудками мерзлими в ногах,
І кров була на білому яскрава
На висоті, яку ти ще тримав.
Нерівні сили, куль не вистачало,
Був впевнений у ворога оскал,
Та мужності тобі не бракувало.
Йшов дощ, коли ти висоту тримав.
22.11.2025 16:51
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2025
автор: Talia