Все надбане забрав осінній день,
Й несе в промінні, золото за обрій
Здаля ледь чути, тихий гомін пісень,
Мов намагається принести спокій.
Червоні хмари зболені у тиші,
В себе поглинули смуток, страждання,
Душа вже й тішиться неначе крихті,
Щоб без тривог заснути до світання.
О, а чи вдасться, підповза зневіра,
Немов змія хоче лишить отруту,
Вже від жахіть уражена довіра,
Сусід плекає ненависть набуту.
Роки, століття, немов зубожілий,
Позбутись нації, бажає щодня,
Та люди добрі, чому ж такий злісний,
Хоче движухи, як виживе земля?
Зранена стогне, як вся Україна,
Дома-руїни, тіла, дитячий плач,
Скільки життів, за що нечисть накрила,
Досить безжально поводиться палач.
Главарь людина? Чи склеєний робот?
Душа-болото, а мізки сірий пил,
На жаль, від цього лиш біда, не користь,
Коли недопалок випускає дим.
З ним газ довкола, отруйний наркотик,
Йде зомбування, чи витримає люд,
Невже для нього, ще мало двохсотих?
Чи колись буде, все ж справедливий суд?
За всі безвинні життя, згвалтування,
Всевишній зглянься, що коїть цей народ,
Жаль на розплату, нема сподівання,
Шкода з війни, підраховують доход.
Все набране приховав осінній день,
Та біль сердечний й ніч не втихомирить,
Хоч сльози материнські злив дощем,
Вона в розплату за кожного вірить.
Ти ж не пробачиш, як Володар світу,
Бо ж віра в справедливість іще жива,
За злодіяння не можна простити,
За нерозквітнувше молоде життя.
Біля ікони, зазирнувши з вікна,
Плека надію, що здаля в небесах,
Мольбу почує, закінчиться війна,
У потойбіччя віднесе журбу, страх.
Хай мрії сонячні, радість у очах,
Щоб настав мир на українській землі,
По травах босоніж, у мандрах дитя,
Най відчуває солод не лиш у сні…
На цій планеті, під назвою Земля!
22.11.25 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2025
автор: Ніна Незламна