Україно, молися…
Тридцять три безневинно убиті душі.
Україно, помстися…
За їх голоси, що у вічність пішли.
Ті невидимі тіні,
Підіймаються в небо крізь попіл й печаль.
Їхні кроки нетлінні
І всесвіт пізнає, хто приніс смерті сталь.
Бо ті душі невинні
Не забудуться часом, не зникнуть в пітьмі.
Їхні кроки неспинні
Будуть правдою жити на нашій землі.
Їхні крики глибинні
Рвуться з неба й питають: «За що? Хто убив?»
І слова їх незмінні
Повертаються болем у серце живих.
Бо за кожною тінню
Є молитва й надія, що ніжно веде.
І вони в кожній днині
«Не впади», — прошепочуть... Земля збереже.
Бо ракету ту люту
Не пробачить ні час, ні святі небеса.
І за правду розкуту
Встане помста народу, мов гостра коса.
І настане хвилина,
Що розвіє ту темряву, змиє весь біль.
Україна єдина
Повертає їм спокій, відроджує ціль.
Україно, молись же…
За дітей і дорослих, що зникли в імлі.
Україно, помстись же…
Хай стоїть їхня правда, мов камінь землі.
23.11.2025
В пам’ять невинно убієнним в місті Тернопіль🙏
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2025
автор: Svetoviya