Вже пізно, пізно ... Сльоза осіння
Впаде дощем в непроглядну ніч.
...Стоїть горою копиця сіна,
Чекає дров захолола піч.
Не брязне клямка, не стукнуть двері,
Чекає лампа сірник в пітьмі.
Нема кому зготувать вечері,
І образИ на стіні німі.
Де рушники , що цвіли, мов квіти?
Де квіти ті, що квітчали сад.
Чом не сміються у хаті діти?
Горіхи падають, наче град.
...Крутилась корба, вода в криниці,
Була смачна, як саме життя.
Дядьки курили, а молодиці,
Все жартували, та до пуття.
Нема нікого тепер в тій хаті,
Лиш кущ калини біля вікна.
Та вітер виє в старій загаті,
Щоб пригадати всі імена.
Чи дуже пізно чи вже не рано?
Було все вчасно, а зараз ні.
Така ж на небі зоря багряна,
Нема лиш світла у тім вікні.
Що добрим людям завжди світило,
Манило затишком іздалля.
Та скло розбилось і потьмяніло,
І заступило його гілля.
Вже пізно, пізно чогось шукати,
Чи варто йти, де доріг нема?
...Іди в свій дім, до своєї хати,
Колишній жаль забере пітьма.
І буде ранок, і буде сонце,
Над світом завжди воно встає.
І блисне промінь в твоє віконце,
Радій тому, що у тебе є!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2025
автор: majra