Одні – в екстазі, інші – в горі
(ні, це не дотеп і не жарт!):
нам на макітри гепне скоро
дебелоплечий, моцний Гард!
Когось розмісить він, мов тісто,
комусь надасть сталевий гарт,
бо вже розбух завбільшки з місто –
безкомпромісно слушний Гард!
Когось застане він зненацька,
а хтось чекав не перший рік.
Та Гард прийшов зірвати маски,
з човна прогнати тьму щурів!
Бо в нім сидять коріння й гени,
які чужинець не збагне.
Тому і вабить, незбагненний,
монументальний Гард мене!
Тому і бісить він заброду,
що не проріс тут корінцем,
і байстрюка: зцуравсь-бо роду
і плюнув пращурам в лице.
Та Гард в дорозі вже, – несеться,
розтявши простір, мов болід!
Від щастя й щему стисло серце.
Якщо ж вам боляче – боліть!
Хай біль цей випече все зайве –
клубок ілюзій та неправд.
Відчують Гард серцями зайди
чи к чорту звітряться між трав!
Мов снігова, стрімка лавина,
все зайве й штучне Гард змете:
когось знесе до половини,
хтось – все загубить, як на те.
Хтось повноту буття набуде.
Когось підкосить не на жарт!
Вже не до жартів, "добрі люде":
негайно, навстіж затхлі буди! –
за мить усе просочить Гард.
© Сашко Обрій.
02.03.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2025
автор: Олександр Обрій