Минуле. Сучасне. Майбутнє.
Це час. Це його складові.
Є в ньому, у ньому присутнє,
Що в світі цім є й в голові,
В думках наших і почуваннях.
Крізь нього вони всі у нас
Проходять, допоки остання
Мить наша, яку той же час
Тримає в собі, не настала,
А час буде й далі іти,
Як йшов він іще із начала.
Це відаємо я і ти,
Тому що його не спинити,
А також ввік не повернуть,
Щоб власне минуле змінити,
Й майбутнє, що має прибуть,
Раніш, аніж статись це має,
Не прийде до нас всіх воно,
Закони ж бо час також має
Свої. Їх йому теж дано
В цім світі, в якому минає
Він, кожної миті мина,
Упину ні миті не має.
Про нього він навіть не зна.
Не мав і не знав він повіки
Його. Він минає лишень,
Тече, наче довгії ріки,
Кожнісіньку ніч, всякий день
І всі неповторнії миті,
З яких і складається він.
Ті з них, що уже пережиті
У нас, не зазнають вже змін,
А ті, що колись ще настануть,
Так, як і теперішні, вмить,
Неначе сніг білий, розтануть
Теж. Час же минає щомить…
Євген Ковальчук, 16. 11. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2025
автор: Євген Ковальчук