Так поплакати як же хочеться!
Так печалиться мені. З чого б це?
Чи не досить?
Я не буду тебе бентежити.
Руку дай мені - підем стежкою.
Через осінь
Листопадову, в дощ уплетену.
Котрий день я гукаю - де ти там?
Кажеш - злива.
Най дощиться, тече до кореня.
Ми ж бо схожі, і ми нескорені,
Хоч вразливі.
Ми зимові, тому засталені:
Бог затятості дав не мало нам:
Палу й криги.
Вечоріє сьогодні з óпівдня.
Може, й стежка там перекопана?
Перекрита?
Ми ту копанку перескочимо.
Там і ябко , під ноги втовчене.
Ржава пляма
В червоточині боку білого -
Хмура осінь так наболіла нам.
До нестями.
Хмура осінь така невтішлива.
Ніч темнішає, копня більшає,
Та даремно.
Хай ковтає листки обірвані.
Перескочимо. Тільки вір мені.
Далі йдЕмо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2025
автор: Горова Л.