У діда в хаті тепла тиша.
Мовчить на стінці брехунець.
Вогонь у лампі ледве дише.
Упало сонце. Дню — кінець.
Лежу в дідусиному ліжку —
воно у запічку стоїть.
Кортить мені гортати книжку,
що вдень помітив мимохідь.
А вдень я інші мав турботи:
півдня на груші провисів,
дражнив кота, що жив напроти,
ловив зелених стрибунців...
Від книжки пахне свіжим дивом —
її придумав чарівник,
який де пензлем, де курсивом
зберіг побачене і зник.
Гортаю книжку і міркую,
що ще попереду бої,
де я ті знаки завоюю,
а може й виборю свої.
Мені тепер багато років
і я — як просять — інших вчу.
Уже й до неба кілька кроків,
а книжку вбачу — затремчу.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2025
автор: Олександр Таратайко