Небораці Валентину
Щастя рідко усміхалось,
А тут раз на риболовлі –
Рибка золота піймалась.
-Вибач, рибко, я раб Божий,
Тобі голову морочу,
Всю красу й вагу мільйонів
На собі відчути хочу.
-Іди з миром,- рибка каже,-
Дякую, що відпускаєш,
Бачу, ти людина добра,
Все зроблю, що ти бажаєш.
І вантажником послала
В двір монетний Валентина:
Що таке мільйони знає –
Це відчули ноги й спина.
-Хоч важка робота в мене –
Я тут дещо заробляю,
На обід дають перерву,
Вихідні й відпустку маю…
А яке життя нелюдське
Мають корупціонери,
Всі керманичі, магнати,
Олігархи, мільйонери!
Це ж все треба приховати,
Щось украсти, приписати,
Вивезти, кудись упхати,
Не доїсти, не доспати.
Щоб з мільйонами дружити,
Треба володіти хистом…
Кинув Валентин цю справу
І працює трактористом.
Живе бідно, часто мерзне,
Іноді штани латає,
Без мільйона спить спокійно
І за горе забуває.
Раз приснилось: з моря рибка
Вийшла радісна, щаслива,
Всі мільйони і мільярди
Всім по правді розділила.
Чесно всі живуть, працюють
У любові, мирі, ласці…
Зітхнув тяжко Валентин наш:
Так буває тільки в казці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051802
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2025
автор: Катерина Собова