Тихо в саду ходить осінь,
Ніжно шепочуть вуста,
Ось, пожовтіє невдозі
Листя й зелена трава.
Легко краса закружляє,
Мовби та розкіш гаїв,
Серце ще звісно не знає
Тих позолочених днів.
Ніжність і щем перев'ється
У загадковому сні,
Осінь мені усміхнеться,
Кине капризи свої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051784
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2025
автор: Наталі Косенко - Пурик