Ти — вітер…
а я,
наче листок,
безкрила,
але
ступила
у теплий
лагідний потік —
і полетіла:
довіра
щира.
…І стали ми,
як Ластівка
і Вітер,
із висхідним
потоком
під крильми.
Преобразитися —
це спільно
зробитись
іншими:
…за столиком
в кав ’ярні
поза Часом,
казками,
яких нема,
і відблис-ка-
ми.
Та зась!
бо в світі
між людьми
і прото-колами —
смертельно
небезпечно
бути
вільни-ми.
…Для преображення
у цьому світі люди
орудують
відточеними
інструментами:
кажеш, крила?..
відблиски?.. —
ковадла,
молотки,
кліщі, зубила,
підсічки,
але й —
гладилки…
Ні пальцями,
ні мріями
одне до одного
не доторкнулись ми:
…бетонні
форми…
Коли металу шмат
напивсь вогню
і став червоно-чорним,
немов передчуття біди
на повню, —
ввійшов коваль
в пропахлу димом
і металом,
закопчену майстерню:
схопив у кліщі,
кинув на ковадло —
так було?.. —
ударив молотом
і викував
з вогню й металу —
троянду,
мертво досконалу…
а ще —
підкову
для крилатого коня —
така
знайома пісня,
леміш для плуга,
ворона чи папуга
у виді ручки до дверей —
та без кільця,
кайданів пару —
для крил щоб
і для серця.
…Ти і я:
анігіляція?
чи
транформаці-я…
19.11.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2025
автор: Валя Савелюк