І знову світла в нас немає...
А десь немає вже життя...
Когось від розпачу ламає,
Когось від злого каяття,
Що не сказав останнє слово,
Не обійняв, коли пішов...
Що перервав її розмову,
Чи що востаннє без розмов...
Що не забрав дитину вчасно,
а вибирав панно сучасне,
Чи на роботі клятій знов,
Немов востаннє...
А тут - кров...
А тут - жахіття!.. Знов приліт...
Немає пів-будинку... Дід
Якийсь вже мовчки, лиш хрипить...
Бліда, мов смерть, сім'я стоїть
Та видивляються в пітьмі,
Кого виносять... Всі німі...
Вже з розпачу немає сил,
Лише надія... лише пил,
Що ще здіймався де-не-де...
Ось рятувальник знов іде,
І всі, мов змовившись, за ним...
Чи ще хто є?..
Ні, лише дим...
Швидка вивозить раз за раз...
TV вже кажуть без прикрас:
Русня приносить лише смерті!..
Лиш душі, стіни лиш обдерті,
Лиш горе в сім'ї, лють у душі!
Це лиш шматок гнилої суші
Із божевільним їх народом,
Якому в пекло лише сходи!..
І знову світла в нас немає...
А десь немає вже життя...
Когось від розпачу ламає,
Когось від злого каяття,
Що не сказав останнє слово,
Не обійняв, коли пішов...
А як прийшов - вже не знайшов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051765
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2025
автор: Володимир Науменко