Не був я зроду боягузом.
Жахав на цвинтарі примар.
Левка Лук'яненка за вуса,
ще бувши пуцьвірком, тримав.
Міцним горішком був у школі.
Лупив зухвальців-школярів.
Поки тебе на видноколі,
на стадіоні не зустрів...
Ти прудко бігла, наче кішка.
Не зупиняй сідниць, молю!
Невинна вранішня пробіжко,
ти вкрала голову мою!
Думок носилась веремійка,
гамселив пульс у стінки скронь.
Розворушила Вероніка
мою палку південну кров.
Стрімка фантазія інтимна
набрякла вшир, на всю губу.
У день Святого Валентина
тебе я подумки...
люблю.
То ти мене переганяла.
То я наввипередки мчав
і в розбрунькованій уяві
тебе згодовував очам.
Не сумнівайся ні хвилинки,
коли до тебе підкочу,
тобі вручивши "Кохавинку"!
Я весь тремчу, мов Пікачу.
І не відводь очей до неба
(за мить знайомцем стану вже!),
коли підкочують до тебе
такі елітні фаберже!
Почуй, як серце твоє нявка!
Цей шанс – єдиний на мільйон.
Пограймо ще в наздоганялки?
Що ж, стадіон – так стадіон!
© Сашко Обрій.
12.02.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2025
автор: Олександр Обрій