Хмари,
як зі злежаного ситцю
занавіски старі —
після прання,
викручування
і струшування —
порозлазились
на самі дірки,
крізь які,
мов
крізь віконні шибки,
повистромляли свої
зацікавлені носики —
ясноокі зірки…
І от стоїмо
обіч одне одного
з Кантом ми —
запідозрені
у схожій судьбі,
занадто дбайливими
протоколами.
Дивимось
на всіяне зорями небо,
і більшого щастя
нам
не треба,
чим дивитися
на зірки
над нашими
головами —
у зеніті,
і чути
в серцях
голос Совісті.
…наразі
слова чуємо
незрозумілі
і дивні:
— Елі, Елі,
лама сабахтані?*..
…Не молися,
шановний
філософе Канте,
на оті
швидкоплинні
на зводі небеснім
вогні —
то облуда, зовсім не те…
там не зірки,
там —
супутники…
Одні
встановили глобальні
зв’язки,
інші
шпигують,
розвідують,
де багатства підземні,
де залягають
чужі
дармові грошики…
Хай підступність
останніх часів
не введе
у облуду нас —
рухомі
швидкі
між зірками вогники —
не дива,
а факти
досягнень
людського розуму
і людської жадності
водночас.
Дивімося,
друже Емануїле,
на вічні,
стабільні,
у неспішному русі
небесні вогні —
на зірки,
Божі світильники,
останніх часів,
як і ми з тобою,
непідкупні
свідки.
18.11.2025
*«Боже мій, Боже мій,
чому Ти мене покинув» -
арамейською мовою
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2025
автор: Валя Савелюк