Я збережу свою обітницю мовчання,
Щоб навіть пошепки балансу не порушити,
Від того - пів-останнього бажання
В обійми загорнути, аж до хрускіту,
Щоб не зірвати голос, надріваючи
В останнім слові перепони, стіни, відстані...
Не можу жити, твоїх рук не відчуваючи...
Не можу чути я нічого окрім істини...
Я збережу свою обітницю до старості,
Можливо, - дам тобі свободу вільно мислити...
Мені однак тепер не буде більше радості
Що-небудь слухати від тебе, окрім істини...
Не можу чути я очей твоїх волаючих,
Водночас слухати, як гарно все та весело...
Любіть десницю, мертву плоть та відтинаючу,
Плекайте те, що залишається не знесене, -
Мабуть живе... Мабуть ще жевріє надією,
Що Дар не втрачено Кохання, може й вистоїм...
Я збережу свою обітницю над силою,
Бо вже не зможу чути слова, окрім істини...
2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2025
автор: Володимир Науменко