Вдягнула пізня осінь з листя діадему
І плащ накинула з туману на свій стан,
Я присвятив би їй з найкращих слів поему…
Та рими всі, чомусь, присвячую лиш Вам.
Хіба можливо сперечатися з митцями,
Слова яких живуть вже сотні літ в книжках,
Та я захоплюватись мрію, тільки Вами,
Всі почуття свої присвячуючи Вам!
Туманний ранок, що сховав старинні храми,
Сховав і Вас від мене наче чужий скарб,
Та я майбутнє розділити прагну з Вами,
І вдень, і ввечері, і навіть в грішних снах.
Я вже казав колись, не вперше й не востаннє,
Ви найпрекрасніше творіння на землі,
Тому, прошу Вас пані, від сьогодні станьте,
Тією зіркою, що світить лиш мені!
Я буду йти у цьому сяйві аж до смерті,
Нехай один, якщо судилось так мені,
Та все ж залишу, як закоханий, в конверті
Для Вас написані душею всі вірші.
Туманний ранок, що сховав старинні храми,
Сховав і Вас від мене наче чужий скарб,
Та я майбутнє розділити прагну з Вами,
І вдень, і ввечері, і навіть в грішних снах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2025
автор: Ярослав Ланьо